Турецький квартал в Олександрії: легенди та дійсність

1
1740
Фото з відкритих джерел

Багатьом олександрійцям та олександрійкам відома місцева художня галерея “VashArt”, яка розташована по вулиці Чижевського, 8. Керівником цієї галереї є молода талановита художниця та справжня красуня – непересічна олександрійка Ірина Кваша. У галереї постійно проводяться виставки картин, кінопокази, майстер-класи та інші культурно-мистецькі заходи.

Цікаві архітектурні особливості та історія самого будинку, в якому зараз міститься художня галерея “VashArt” (Vashart_gallery). За легендою, цей двоповерховий цегляний будинок був споруджений 1834 року та є частиною так званого “турецького кварталу” міста Олександрії. Після революції 1917 року його націоналізували та передали Українському товариству сліпих.

Нові власники спочатку використовували будинок в якості клубу, де діяли самодіяльні гуртки та народна вечірня школа. У 1934-1970 роках у цьому приміщенні працювало Олександрійське учбово-виробниче підприємство Українського товариства сліпих (більш відоме містянам як “ґудзикова фабрика” та УВП УТОС).

Якщо звернутися до краєзнавчих джерел та спогадів місцевих старожилів, то ми зможемо знайти деякі додаткові дані про будинки цього кварталу та їхню історію. У спогадах старожила міста Олександрії Ігната Івановича Ліщенка (1906-1988), датованих квітнем 1988 року, про історію перехрестя вулиць Пролетарської (сучасна Свято-Миколаївська) та Рози Люксембург (сучасна Чижевського) читаємо наступне:

“Здание медучилища и дома рядом на целый квартал по ул. Розы Люксембург (в прошлом – Херсонская) принадлежали турку, статскому советнику Осману, имевшему в Братолюбовке [Братолюбівка – містечко, центр Братолюбівської волості Олександрійського повіту Херсонської губернії, зараз – однойменне село Долинського району Кіровоградської області. – Примітка Богдана Тобілевича] более 10 тыс. десятин земли.

В годы гражданской войны в здании нынешней медшколы располагалась военно-революционная комендатура, которая в своей деятельности опиралась на ЧОН [тобто так звані “части особого назначения”, радянські каральні загони для боротьби з бандитизмом та контрреволюцією. – Примітка Богдана Тобілевича], размещавшийся через дорогу в доме, где жил Межерицкий (полиграфист)”.

Своєрідним доповненням до спогадів старожила міста Олександрії Ігната Івановича Ліщенка є цікава розповідь олександрійця (побажав не називати його ім’я та прізвище для читачів статті), який у середині 1990-х років займався ремонтом одного з будинків “турецького кварталу”:

“Було це у буремні 90-і. Влітку 1996 року підрядився я робити ремонт в одній з будівель цього кварталу. Будівля розташована біля “Утосу”. Якщо стати обличчям до прохідної “Утосу”, то це буде будівля праворуч. До речі, вона, здається, зараз належить “Утосу”. Так що маєте шанси туди потрапити. Ця будівля, якщо у неї зайти, розділяється коридором на дві частини.

Ми робили ремонт у лівій частині. Знявши шари фарби та вапна, побачили паркет й падуги на стелі, які мали орнамент, дуже схожий на східний. Тодішній замовник робіт, побачивши ту красу, вирішив і паркет, і падуги залишити. В якому вони стані зараз – не знаю, мабуть, знову зафарбували…

Але орнамент складав таке враження, що ніби там турок жив або якась інша людина зі Сходу чи Азії. У підтвердження цього слід звернути увагу на форму віконних пройомів у приміщенні галереї “VashArt”. Подібна інформація, думаю, не має наукової цінності. Просто прокинулися приємні спогади…”.

Документальним підтвердженням проживання турків у цій частині міста є “Книжка адресна домобудівель та мешканців міста Олександрії” на 1941 рік. Власником будинку № 16 по вулиці Рози Люксембург (сучасна Чижевського), на кутку площі Базарної (сучасна Соборна), значиться Еген Огли Мустафа (“Еген Оглы Мустафа”). Його будинок також мав адресу – площа Базарна, № 1. Саме від цього будинку на той час починалася нумерація будинків на площі.

Господарем будинку № 7-а, який містився на кутку площі Базарної (сучасна Соборна) та вулиці Червоноармійської (сучасна Григорія Усика), був Гасан Мустафа. Очевидно, що це були мусульмани та родичі. Подальша доля цих людей поки що невідома. Можливо, їхні будинки були знесені за радянських часів під час розбудови центральної частини міста Олександрії.

На жаль, в інших історичних та краєзнавчих джерелах мені не вдалося знайти жодних згадок та біографічних відомостей про турка Османа – державного службовця високого рангу та великого землевласника села Братолюбівки Олександрійського повіту. До того ж, невідомо – це його особове ім’я чи родинне прізвище.

Однак з нашим краєм пов’язана діяльність іншого Османа – російського військового, німця за національністю. Можливо, що у спогадах олександрійських старожилів мова йде саме про нього. А прізвище Осман для них стало ознакою нібито турецького походження його власника.

Повне ім’я цієї людини – Отто Карлович Осман. Він був учасником Вітчизняної війни 1812 року. Згодом служив у різних полках Російської Імператорської Армії. У 1840-х роках перебував на дійсній військовій службі у місті Єлисаветграді Херсонської губернії (теперішній Кропивницький).

03 грудня 1843 року майор Отто Карлович Осман був нагороджений Військовим орденом Святого Георгія четвертого ступеня. У званні полковника займав значну посаду корпусного обер-вагенмейстера (тобто обозного – начальника інтендантської частини).

У 1849 році під його особистим керівництвом у місті Єлисаветграді був створений новий парк – так званий “Османський бульвар” на березі річки Інгулу. Однак цей парк проіснував недовго – десь через двадцять років його вирубали у зв’язку з розбудовою міста. На місці парку згодом існував так званий “Османський базар”.

Може бути, що саме російський військовий німецького походження Отто Карлович Осман мав приватну нерухомість – кілька мурованих цегляних будинків у місті Олександрії. Але ця тема практично не вивчена, вона потребує додаткових історичних досліджень та пошуку архівних документів того періоду.

Сподіваюся, що з часом спільними зусиллями дослідників минувшини, звичайних небайдужих громадян та олександрійських краєзнавців вдасться привідкрити завісу минулого над цією сторінкою історії нашого рідного міста.

Автор: Богдан Тобілевич (м. Олександрія, 2019 р.)

1 коментар

  1. “Але орнамент складав таке враження, що ніби там турок жив або якась інша людина зі Сходу чи Азії…”) Дуже цікавий висновок. Є окрема думка краєзнавців взагалі щодо цієї дуже теоретичної і практично нічим не підтвердженої публікації. Але важливо інше. Стрілчасті вікна – це модний в той час архітектурний стиль, про який мистецькі люди із супер-галереї мали б знати. Стиль модерн передбачає квіткові, рослинні лінії у архітектурних образах. Тому це просто будівельна мода тих часів – початку 20 століття. і до турків і людей зі сходу це не має ніякого відношення. Скажу чесно, така профанація краєзнавства “автором” просто дивує.

НАПИСАТИ ВІДПОВІДЬ

Please enter your comment!
зазначте своє ім'я тут